На краю світа, у густому лісі була драбинка — звичайна драбинка, зроблена зі сухого дерева.
Зусібіч її оточували ялинки, модрини й берези — на диво гарні ставні дерева. Драбинка серед них виглядала геть злиденно.
Якось лісоруби, що працювали у лісі, добралися і до того закутка. Вони зневажливо глянули на драбинку.
«Що це за цурпалок?» — вигукнув один із них.
«Навіть на розпал не годиться», — додав другий.
Тут один лісоруб схопив у руки сокиру і вдарив по драбині.
Вона умить розпалася на шматки. Бо й справді була лихенька.
Лісоруби пішли геть, голосно сміючись.
По цій драбинці щовечора піднімався карлик, щоб запалити на небі зірки.
Від тієї ночі над лісом запанувала темрява.
У тобі також є драбинка. Порівняно з тим, що тобі пропонує кожен день, це майже нічого.
Але ця драбинка служить для того, аби на твоєму небі запалювалися зірки.
Її назва — молитва.
Бруно Ферреро
Фото: Оранта