Понад берегом струмочка заснула маленька мушка. Із глибини лісу почувся сильний глухий рик. Бідна мушка дуже перелякалася. Могутній лев рикав з цілої сили, шукаючи собі вечері.
Мушка загукала, обурена:
– Гей ти! Може, замовкнеш? Що означає цей галас? Чом не даєш спати порядним громадянам? Яке ти маєш право
тут бути?
Лев рикнув:
– Яке право? Моє право! Я цар над усіма звірами. Роблю те, що мені подобається, ходжу там, де хочу! Я цар звірів!
– А хто сказав, що ти цар? – спокійно спитала мушка.
– Хто сказав? – заревів лев. – Я це кажу, бо я найсильніший і всі мене бояться!
– Але я, наприклад, тебе не боюся, отже, ти не є царем.
– Не є царем? Повтори це, якщо маєш сміливість!
– Звісно, повторю. Не будеш царем, якщо не здобудеш звитяги у боротьбі зі мною!
– Боротися з тобою? – рикнув лев, трохи здивований. – Хто таке чув? Лев супроти мушки? Ти, мала дрібото! Ото дмухну лише – і опинишся на другому кінці світу!
Проте нікого він і нікуди не здув. Дмухав-дмухав, напружуючись з усіх сил, а добився лише того, що мушка гукала до нього, гойдаючись на травинці: “Я сильніша від тебе! Це я цариця!”
Тоді лев геть згубив відчуття реальности і з роззявленою пащею кинувся, аби зжерти мушку, та вхопив лише жмут трави.
А де була хитра мушка?
А в лев’ячій ніздрі. І стала його там лоскотати й кусати.
Лев гупав головою об дерева, дряпав сам себе пазуриськами, вищав, рикав…
– Ох, мій ніс! Мій бідний ніс! Змилуйся! Вийди звідси. Ти цариця лісу, ти є всім, чим хочеш бути… Але вийди з мого носа! – схлипував лев.
Тоді мушка вилетіла з лев’ячого носа, і лев, принижений і вимучений, зник у глибині лісу. Мушка затанцювала з радощів і загукала: “Я Цариця, цариця! Я перемогла лева! Він утік від мене! Я сильніша і хитріша від нього!”
Радісно стрибаючи то туди, то сюди, мушка й не завважила, що заплуталася у щось тоненьке, легеньке, але сильне… у білі довгі ниточки, майже непомітні поміж дерев, які обвилися довкруж неї, спутавши її лапки і крильця. Пересуваючись на своїх вісьмох ніжках, з’явився павук і пробурмотів: “Яка чудова закуска на вечерю…”
Великі чи малі – сповнені гордощів завжди немудрі.
Бруно Ферреро
Фото: Шпалери