Історія дня

Троє людей опинилися якось на березі річки, яка несла свої спінені бурхливі води. Ці люди мусили перебратися на інший берег. Для них це було дуже важливо. Перший чоловік, хитрий купець і великий комбінатор, який умів керувати справами і людьми, став навколішки і звернувся до Бога: «Господи, зроби так, щоб я відважився кинутися у ці небезпечні

– Якщо не дозволиш мені це зробити, я не зможу піти до школи! Мені буде соромно. Це дуже важливо, матусю!

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов’язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько – для жарту – багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері. Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок – видавали радісні вигуки.

Понад берегом струмочка заснула маленька мушка. Із глибини лісу почувся сильний глухий рик. Бідна мушка дуже перелякалася. Могутній лев рикав з цілої сили, шукаючи собі вечері. Мушка загукала, обурена: – Гей ти! Може, замовкнеш? Що означає цей галас? Чом не даєш спати порядним громадянам? Яке ти маєш право тут бути? Лев рикнув: – Яке право?

Однієї ночі мені приснився дивовижний сон. Я бачив довгу дорогу, що піднімалася догори, до неба, і губилася десь серед хмар. Люди ішли по ній босоніж. Гвіздки впивалися в тіло — багато хто мав закривавлені стопи. Проте ніхто не сходив зі шляху, всі бажали дійти до неба. Кожен крок завдавав страждань. Шлях був довгий і важкий.

На краю світа, у густому лісі була драбинка — звичайна драбинка, зроблена зі сухого дерева. Зусібіч її оточували ялинки, модрини й берези — на диво гарні ставні дерева. Драбинка серед них виглядала геть злиденно. Якось лісоруби, що працювали у лісі, добралися і до того закутка. Вони зневажливо глянули на драбинку. «Що це за цурпалок?» —

На торгах розпорядник підняв догори скрипки. Були вони подряпані, понищені, а струни порозтягувались та обвисли. Торговець вважав, що не варто марнувати час на старі скрипки, а проте показав їх усім, посміхаючись. «Скільки за них дасте? Почнем від … ста тисяч лір». «Сто п’ять!» – обізвався якийсь голос. Потім сто десять. «Сто п’ятнадцять!» – вигукнув інший.

Наступного дня Господь знову споглядав на те, що створив. Треба було дещо поправити. На березі ріки лежали чудові камінці: сірі, зелені, плямисті. А під землею каміння було стиснене і пригнічене. Бог порухав те підземне каміняччя – й у земній товщі з’явилися діяманти і смарагди. Мільйони дорогоцінних скарбів, схованих у глибинах. Господь глянув на квіти –

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запуску руки і прочитала: «Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня; прибирання кімнати – 2 гривні; купування молока – 50 копійок; догляд за сестричкою (3 вечори) – 3 гривні; отримання

Ріка, біжучи до моря, по дорозі наткнулася на пустелю і – зупинилася. Перед нею-бо були лише скелі, всіяні гострими шпичаками і глибокими печерами, та піщані дюни, що зливалися з видноколом. «Така моя доля. Я не зможу здолати пустелю. Пісок поглине мої води і я загину. Не допливу до моря. Усе даремно», – бідкалася ріка. Поволі

Бабуся за руку з онуком увійшла до церкви. Старенька відшукала поглядом червону лампадку перед іконою, опустилась навколішки і стала молитися. Дитина водила очима від бабусі до лампадки і навпаки. За якусь хвилину, втрачаючи терпіння, хлопчик вимовив: «Бабусю, коли з’явиться зелене, ми підемо, добре?» Ця лампадка ніколи не стане зелена. Вона невпинно повторює: «Затримайся!» Це –

Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинились на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище – бракувало дров. Мороз ставав щораз дошкульніший. Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта.