Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов’язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і
мій брат чули, як батько – для жарту – багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.
Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок – видавали радісні вигуки.
Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: “Чому так довго?”
Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.
Є ще один спогад, який буде зі мною завжди. Це стосується справжнього щоденного обряду – вечері.
Ми всі сідали до столу, а потім він, поклавши одну руку на плече матусі, казав: “А чи ви обидва знаєте, що у вас найдивовижніша на світі матуся?”
Це речення він любив повторювати кожного вечора.
Обряди, звичаї становлять вишкіл серця.
Бруно Ферреро
Фото: Золочів.нет