Святі богоугодники, хоч і не бачили Божого Лиця, а лиш у молитві зближалися до Нього, коли так часто і глибоко застановлялися над тим, що знали вже про Божі прикмети й досконалості, тоді так дуже серцем цілим рвалися до Бога, що єдиним їх бажанням на світі було якнайбільше і якнайдовше молитися до Бога.
А навіть смерти собі вони бажали! Бо вона мала їх увільнити від усякої небезпеки гріха та злучити навіки з Богом.
Так, наприклад, великий апостол Павло каже, що бажає розлучитися від тіла, щоби перебувати з Христом. “Маю бажання розв’язатись (від тіла), – мовить, – бути з Христом, бо це далеко ліпше” (Флп. 1,23).
А один пустинножитель як почав увечір молитву від слова: “Боже безконечної доброти“, так і лишився на цьому слові… Цілу ніч розважав над цими словами і щойно ранком ясне сонце перервало йому це довге та солодке розважання над Божою добротою.
Так, браття! Людина, що здає собі справу, як дуже Бог полюбив її і скільки вчинив для неї, а до того людина, яка хоч трохи зрозуміла, яким добрим є Бог сам у собі, не може не любити Його!
А коли вже Бога полюбить, тоді милим їй являється все, що до Бога належить, що до Бога веде і що Богові миле.
Тоді дорогим і милим їй і Боже слово, через яке ліпше пізнає Бога, і Божий закон, у якому виражена Божа воля, і молитва, якою з Богом розмовляє…
Мила їй і кожна людина, бо в ній пізнає Божу дитину. Так-то любов Божа просвічує ціле життя людини.
А головно просвічує вона взаємовідносини людей до людей. Веде людей до взаємної любові, до якої вже з природи мають вони наклін.
1901 р., січня 17, Станіславів, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних “Найбільша Заповідь”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень