Несовершенний той жаль, що походить зі страху. Такий жаль є надприродний і загальний і над усе, але він незвершений, неповний, недосконалий. Досконалий стає жаль тоді, коли до нього долучується любов до Бога, себто розумне переконання, що Бог – це дорогий, найліпший Батько, що варто, що треба Його любити, що треба як слід оцінювати ту Його батьківськулюбов і все, що та любов нам дає.
Так жалувати за гріх, себто почуванням відчувати біль, що Бога образилося, – це велика ласка, про яку можна й треба просити, але це ласка, без якої можна щиро сповідатися, бо можна без такого жалю мати жаль совершенний, себто жаль такий, що випливає з розумного оцінювання Божої доброти й мерзенности Божої образи.
Накінці пригадую вам, мої дорогі брати й сестри, науку святого Павла про покаяння, що описує в Посланні до римлян той чудесний перехід від смерти до життя й від гріха до християнської праведности. Через покавння, так само, як через хрещення, чоловік зміняє неначе службу Служив і слухав закону гріха, а тепер піддається, принимає Божий закон християнської праведности “Визволившись од гріха, ви стали слугами nраведности. По-людськи говорю, задля немочі вашого тіла, бо як ви віддавали ваші члени в службу нечистоті й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте ваші члени в службу правді на освячення” (Рим. 6, 16-19).
Ось нове життя: служити Богові, служити правді, служити християнській праведності в любові Бога й ближніх та християнським сповнюванням своїх обов’язків освячувати себе й множити вічну нагороду; й так ревно Богові служити, так ревно сповняти свої Божі обов’язки, як ревно ми давно як грішники сповняли службу лютого пана, котрого з блудним сином покидаємо, щоб раз на все до Батька, до хати вернути і Його вже не покидати повік.
1938 р., лютий-березень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних із закликом до покаяння в часі Великого посту
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень