Ісус мав звичай перед кожним важним ділом упокорити Себе. Робив це для нашого приміру і з»потреби людської природи. Це одинока відповідна дорога для чоловіка приступати до якого важного діла. Спершу впокорився, шукаючи хрещення у Йоана, відтак спокусами диявола, а тепер, ідучи на муки, робить таке дивне діло покори, що найбільший Його ученик не зрозумів Його в тому. У нашому житті духовому найважніша справа – молитва. А кожне приготування до кожної молитви є покора бо вона, пригадуючи нам наші потреби, побільшає вартість тої молитви. Покора є добра і потрібна перед кожним ділом, бо гордому Бог противиться, а смиренному дає благодать. Так, як робимо знак хреста і молимося, так ми повинні мати все щось із покори, інакше діло наше буде безуспішне. Покора є тому чеснотою чеснот, бо усуває перешкоди Божої благодаті. Тенденція людської зіпсутої природи, що проти закону шукає виви- щення, – це найважніша перешкода, що її усуває покора як найбільшу перешкоду Божої благодаті. Решту благодать сама робить. Не кожний акт покори усуне цілу перешкоду, але бодай буде змагання чоловіка усунути її.
Тим актом покори дає Ісус символ Свого післанни- цтва: служити і рятувати грішників. Прегарний символ дає Ісус умиванням ніг. Умиванням служить і очищує, значить рятує від гріха.
Той символ об’ясняє Йоан так: “Полюбивши своїх, що у світі, до кінця їх полюбив”. До краю, так, що більше не міг їх полюбити. Сам Ісус пояснює ту границю любові, що нема більшої любові, як хто життя віддає для ближ- ніх.Тим актом Ісус наче життя віддавав для кожного зокрема, бо, умиваючи ноги, давав образ, як кров ю серця буде умивати душі людські.
1939 р., січня 19-29, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Духовні вправи для духовенства”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень