“Да буде воля Твоя” (Мт. 6, 10)
Не можна дати Богові і ближнім більшого доказу любові, як терпеливим зношенням хреста.
Проповідник, що говорить до християн про Христове терпіння і муки, знає, що говорить до “роду святих“, бо християни є “родом святих” (1 Пт. 2, 9), і то через терпіння. Вони значені хрестом. Христові терпінням в їхніх душах віддають блиск небесної слави. Святими є ті, що приймають терпіння з Божих рук; святими – ті, що не нарікають, а бажають сповнення Божої волі; святими – убогі духом; святими – ті, що плачуть; святими – тихі; святими – голодні й жадні правди; святими – “ви, коли вас ганьбитимуть, і переслідуватимуть, і засловити – муть задля Мене“, – каже Христос. Христос каже: “Блаженні” (Мт. 5, 11) – але євангельське блаженство – це святість. Блаженство обіцяти є слово в небі, а на цьому світі воно є тим одиноким щастям, що його святість дає. Саме тоді, може, найбільше, коли християнин найменше свідомий своєї заслуги і своєї вартости. Терпить тихо в пересвідченні своєї вини, вини свого роду, людського роду, і власної вини, бо хто з нас без вини? Ми по правді й справедливості повторюємо кожної днини: “Остави нам довги наші” (Мт. 6, 12) – і ця молитва муси бути молитвою життя, не молитвою одної хвилини. Хто християнин, той мусить почуватися до гріхів і мусить прийняти терпіння з неба як задосить учинення, і не може гордитися зі своїх заслуг, аби не бути подібним до того фарисея (Лк. 18, 9-14)ю
1939 р., січня 14, Львів. – Із проповідді Митрополита Андрея на день Найменування Господнього
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень