Бог дивиться на серце. Хто не може більше дати, як добре слово, або молитву, або малу прислугу, той може з Божою благодаттю трапити на таке слово, як та хана- нейка, що почула від Христа: “За те слово…” (Мр. 7,29). Нелегко словом заступити діло, бо “Не ті увійдуть у Небесне Царствощо говорять: “Господи, Господи”, – але ті, що творять волю Отця” (Мт. 7, 21). Буває, одначе, що слово перед Богом набуває значення діла.
В часах, коли діло милосердя і милостині стається чимраз трудніше, тим усильніше мусить християнин плекати розположення серця до милосердя та милостині, себто співчуття, бажання, волі. Нехай зовнішня милостиня буде мала, коли не може здобутися на більшу, але нехай буде бодай символом того, що людина рада би дати, що душа бажає, чого хотів би чоловік. Може, милосердний Бог прийме і таку, хоч незначну, лепту для того внутрішнього християнського розположення душі. Очевидно, треба стерегтись, щоб те внутрішнє розположення не було самообманом. І будь що будь, навіть з посліднього, передаваймо хоч дрібну лепту в руки Христа. Здається, що це одинока зарада в хвилях загальної нужди.
Як довго маємо в руках “Отченаш”, як довго можемо в імені своїм і цілого народу повторяти щодня: “Хліб наш насущний дай нам днесь“, – так довго можемо бути певні, що Бог не допустить на нас досвіду і спокуси більшої, ніж наша спроможність:”Бог вірний, що не допустить спокутувати вас більше того, що можете, але разом зі спокусою пішлепоміч, щоби ви могли витримати” (1 Ко р. 10,13).
1942 р., червень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних ” Про милосердя “
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень