Надхнення Святим Духом і творча віща праця Духа та богословія Святого Духа не є привілеєм виїмкових геніїв, а єучасництвом усіх, що люблять Господа Ісуса. Бо Божа любов, “вилита в наші серця Духом Святим, даним нам” (Рим. 5, 5), є тим найвищим і найзвершеннішим органом, найдосконалішою мірою всякого надхнення Святого Духа до простих щоденних покірних добрих діл християнського життя.
І нехай ніхто не думає, щоб через те, що добрі діла християнського життя є буденні, прості й покірні та що їх сповняє не раз малоосвічений, простенький і мало умом розвинений чоловік, не мали вони бути маніфестацією Бога, величнішою й вищою від усякого пророцтва, скоро тільки походять із надхнення Святого Духа, даного вбогому й до простого діла.
Люди християнським життям за надхненням Святого Духа, очевидно, більшим або меншим, відповідно до ступня покори кожного зокрема, малюють на своїй душі Христову ікону.
Кожна ікона є в дечім подібна до первовзору, але ні один не вичерпує первовзору. Христос у Своїх безконечних Божих і людських прикметах перевищає в безконечність кожне людське поняття, хоч би воно і як було надхненне Святим Духом. Тому й кожна ікона може бути така різна, мусить бути такою маніфестацією безконечності, що кожна з них є правдивою, у повному значінні того слова, надхненною теологією.
Найменший покірненький акт чесноти найпростішої людини, зроблений з Божої любові, що в наші серця
вилита Святим Духом, є вищою й більше звершеною бо- гословією, ніж цілий наймудріший богословський трактат – очевидно, трактат, взятий сам у собі, без огляду на заслугу того, що його написав, і без огляду на вплив написаного на людські душі. Так представлений чи взятий трактат сам у собі не є творчим надхненням Духа, зате акт любові в душі хоч і як невченої людини є творчим і надхненним твором Святого Духа.
1937 р., травень-жовтень, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Дар П’ятидесятниці”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень