П’ЯТА НЕДІЛЯ ПОСТУ. ПЕРЕДПР. БЛАГОВІЩЕННЯ
Не поможе пізнати, чим чоловік Бога образив, якщо грішник не випросить собі з неба гарячих сліз покаяння. Кажу – випросить собі з неба, бо не в силах людина змінити своє розположення й інший напрям дати своїй волі. Через смертний гріх людина неначе за собою замикае двері до Божого милосердя, і вже не в її силі ті двері отворити. Тому й молитвами просимо Пречисту Діву Марію: Милосердя двері отвори нам, Преблагословенна Пречиста Діво Богородице, випроси нам із неба ту ласку, без якої немає покаяння й поправи, а котра є даром із неба, якого не можна заслужити, який нікому ніколи не належиться.
Тому, представивши бодай коротко деякі найголовніші гріхи, треба нам перейти до самого діла покаяння й на самому вступі сказати, що треба його в гарячих і покірних молитвах у душі виробити, випросити з неба й покірно прийняти діянням власної волі. Хто перед сповіддю не молиться довго й щиро, хто не просить із неба ласки поправи, того сповідь ледве чи буде добра. Хоч і до всього признається, не закриє ніякого гріха, оповість усе, що тямить, і щиро відповість на всяке питання сповідника, може ще не дістати розрішення перед небом, якщо не буде мати щирого, сердечного, надприродного, загального жалю за гріхи. Йому мусить минувше грішне життя стати мерзенне, мусить відвернутись від гріхів, заперечити гріхи, відкликати їх, зненавидіти й на себе самого, передовсім перед Богом, а відтак перед священиком говорити так, як Давид: я зле зробив, я нерозумно поступив, я согрішив і тягар тих моїх гріхів пригнітає мене. А те мусить сказати не по формі тільки, так, немовби читав із книжки або повторяв слова священика, а по щирості, з душі. А це тому, бо в душі чує глибокий біль з причини гріха, його серце болить, що так нерозумно стратив цінний дар Божої благодаті.
1938 р., лютий-березень, Львів. – Із пастирського послання Митроnолита Андрея до духовенства і вірних із закликом до nокаяння в часі Великого nocmy
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень