Чи ви цілком вже не дбаєте про вічне спасення? Чи для вас цілком байдуже, де після смерти підете – чи у вічну радість з благословенними, чи у вічний вогонь з проклятими дияволами? Чи ви не бачите й не розумієте, що не можете бути спасенні, коли для спасення нічого не зробите?
Чи ви не чули ніколи Христової притчі про десять днів, з яких тільки половина спаслася, а друга половина є, оповіданні Христа, образом і символом тих, що пропадають навіки. Христос називає їх “нерозумними” дівицями.
А ви, що відкладаєте покаяння, поступаєте гірше від них і ставляєте себе в гірше положення перед страшним маєстатом Всевишнього Бога, Судді мертвих і живих. Що ж чекає вас, коли не сповняєте ні десятої частини того, що тамті нерозумні дівиці?
Бо де ж ваші милосердні діла, де ж любов до ближнього, де ж убогі накормлені чи вбрані? Чи ви не знаєте, що написано у Святому Письмі, що треба нам “зо страхом і трепетом працювати над над своїм спасенням” (Флп. 2, 12)? А де ж у вас праця над спасенням? Де ж страх перед Божим судом? Жиючи так, як ви жиєте, не можна спастися. Не годиться так жити! Наражаєтеся на певне засудження!
Стидаєтеся визнати свої гріхи в сповіді? А як же потрапите перенести стид, коли всі ваші діла, ваші гадки будуть виявлені на Христовому суді, коли на Божому суді отворяться всі книги совісті, в котрих записані ваші гадки, слова і діла?
1942 р., квітня 25, Львів. – Із пастирського послання митрополита Андрея до тих, що на Пасху не сповідалися
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень