Добре каже пословиця: “Бога взивай, а рук прикладай!” По прикладу Христа і святий апостол Павло уважав, що найприроднішим способом життя є працею заробляти на прожиток. І у Другому листі до солунян (2 Сол. 3,10-13) так пише: “Бо коли ми у вас були, приказували вам це: коли хто не хоче працювати, нехай і не їсть. Бо ми чули, що деякі між вами жиють так, як не треба; нічого не роблять, тільки пустим займаються. А таким приказуємо і напоминаемо в Господі Ісусі Христі, щоби вони, в мирі працюючи, їли свій хліб”. Цей великий апостол давав і сам приклад апостольської ревности й любові ближніх, коли, зайнятий цілими днями, а часто і ночами, працею для спасения ближніх, дбав про це, щоби працею рук заробляти на життя, а не бути нікому тягарем. “Бо ви самі знаєте, що ми не їли у нікого даром хліба, але в труді й напруженні ніч і день працювали, щоби нікому з вас не бути тягарем. Не тому, що нібито ми не мали права, але щоби себе самих дати вам за взір, аби ви нас наслідували” (2 Сол. З, 7-9). В очах святого апостола Павла праця є не тільки потрібна для удержання життя; вона ще й тим приносить великий хосен християнам, що дає їм змогу помагати ближнім. Апостол усюди пригадує ту братню любов; вона в його науці могутньою спонукою і до праці: “А про братню любов не потребуємо вам писати, бо ви самі навчені Богом любити один одного. Бо й ви робите це супроти всіх братів у цілій Македонії. А просимо вас, брати, щоби ви ще більше зростали і старалися жити спокійно, і робити своє діло, і працювати своїми руками, як ми вам заповідали, щоби ви чесно поступали з тими, що є осторонь, і нічого не потребували” (1 Сол. 4, 9-12). Апостол часто вертається до тієї науки і так, наприклад, пише до ефесян: “Хто крав, нехай уже не краде, але нехай радше працює, роблячи своїми руками те, що добре, щоби мав із чого дати тому, котрий у нужді” (Еф. 4,28).
Та мета християнської любові ближнього освячує ще й підносить достоїнство праці, бо просвічує чоловіка небесним світлом і робить із цілої його праці акт любові ближнього. До того ще, хто в любові ближнього шукає любові Бога, себто хто любить ближнього для того, що є Божою дитиною, братом в Ісусі Христі, той може найпростішу працю освятити святістю Божої любові Добрий християнин, сповняючи буденні праці, коли це робить із любові ближнього та з любові Бога, може мати перед Богом заслугу молитви чи навіть Найсвятішого Причастя. Тому, дорогі, преважна це справа – уміти так по-християнськи для Бога і ближніх працювати, щоб ми сповняли той приказ святого апостола Павла: ‘Чи їсте; чи п’єте, чи що іншого робите, все на славу Божу робіть” (1 Кор. 10,31).
1940 р., березня 3, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних “Про небезпеку занедбання потрібної праці”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень