Добра матір розуміє, що виховання дітей – велика і трудна річ і що треба добре працювати над дітьми. А передусім християнка знає, як то треба діти всіма способами стерегти від злого, а частою молитвою випрошувати ласку з неба, бо добрі діти – то дар із неба, і даром з неба є знати, як поступати з дітьми, як їх добре виховувати.
Казав мені колись старенький побожний і ревний священик, що матері своїй завдячував у життю, що зістав священиком і що був щасливим у святім своїм покликанню, хоча й мати померла і залишила його хлопчиком десятилітнім. І яким же способом могла убога невіста запевнити долю сина і провадити його доброю дорогою ще довго по смерті? Хлопчикові-сироті лишилася на ціле життя одна пам’ятка, яка довела його до священичого стану і до щастя. До смерти пам’ятав, кілько то разів мати казала йому при собі клякнути і з очима, взнесеними до неба, наголос повторяла слова молитви. Той один образ стояв йому все в пам’яті й був для нього неначе провідником у життю. А певно, і Божа ласка, яку мати випросила своїй дитині, лишилася при сироті більшим скарбом, чим був би маєток, якого йому не могла лишити.
Боже мій, як же свята і як велика задача християнської матері! Яке то щастя для родини, для громади, для народа цілого – мати християнські матері; а яким страшним нещастям, коли невісти не вміють сповнювати святої та важної задачі християнських матерів.
Сумна, прикра доля сирітки, але, відай, сто разів прикріша доля дитини, якої недобра мати не вміла або не хотіла на добре навести.
1913 р., березень-квітень, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа сійба”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень