Передусім, дорогі браття, мусимо вам пригадати, що любов ближнього є в християнстві всім. Християнство – це наука любові, а християнська праведність – це життя любові ближнього. Ціла наука Ісуса Христа – в тому одному слові: “Любім один одного; любов є від Бога, І кожний, хто любить, від Бога родився і знає Бога. Хто це любить, не знає Бога. Бо Бог є любов, і хто перебуває в любові, в Бозі перебуває” (1 Йо. 4, 7-8,16).
Христос так полюбив нас, грішників, що життя Своє за нас віддав; кормить нас Пресвятою Євхаристією, Таїнством Свого Тіла і Крові; так полюбив нас, що бажає нам передати участь у Свому вічному царстві. Любов є найвищою метою закону (1 Тим. 1,5). Любов – то сповнення всіх заповідей (Рим. 13,10). Любов є рятунком перед гріхом і прикриває множество гріхів (1 Пт. 4,8). Без любові н віра, як без заслуги, мертва. Без любові людина є нічим; коли б навіть “говорила людськими й ангельськими язиками, а любові не мала, була би мов мідь звеняча або кимвал бренячий. І хоч би хто мав дар пророцтва і знав усі тайни і все знання, хоч би мав усю віру – так, щоби переносити і гори, а любові не мав би, то він ніщо. І хоч і роздав би увесь маєток, і хоч віддав би й тіло на спалення, а любові не мав, ніщо йому не поможе” (1 Кор. 13,1-3).
А правдива любов обіймає всіх ближніх. Годиться, вправді, своїх близьких більше, а дальших, чужих менше любити, але християнською любов’ю треба усіх ближніх обіймати.
1942 р., листопада 21, Львів. – Із декрету Митрополита Андрея “Неубий”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень