Покаяння – це дар з неба, про який треба усильно просити. Ти навіть не маєш охоти каятися, бо ти не просив і про тую добру волю. Але від часу до часу приходить тобі на думку: може, би висповідатися?.. Це теж Божий дар; то благодать Божа наче стукає до твого серця і кличе до покаяння. Не будь же глухим на той поклик і на голос Церкви, що тебе на поминає. А якщо твої гріхи дуже тяжкі, як ти, сердешний брате, не сповідався від довгих літ, або як ти, може, від дуже давна добре не сповідався, як, може, через ціле життя затаював найтяжчі гріхи в сповіді, то постанови висповідатися тепер, в цьому місяці нашої Небесної Матері! Віддай Їй тую сповідь; поручи своїй Матері тяжку недугу своєї душі, проси Її про все, чого треба до здоров’я. нехай Вона візьме тебе за руку, нехай поведе, навчить, нехай випросить ласку щирого покаяння, доброї сповіді і Святого причастя.
Не знаю, скільки літ Бог призначив тобі ще жити, – може, їх вже не много. Най же вони будуть літами праведного християнського життя. Хай будуть таким, яким повинно бути життя християнина – приготування до вічности, – за поміччю терпеливого несення хреста і збирання заслуг та вірної, щирої служби Всев[ишньому] Богови, Якому най буде честь і слава во віки! Амінь!
1942 р., квітня 25, Львів. – Із пастирського послання митрополита Андрея до тих, що на Пасху не сповідалися
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень