Знайдеться поміж вами, може, і не один такий, що за гріх собі не вважає опустити в неділю або свято Службу Божу, хоч виразно Господь Бог у законі Своїм приказав святий день святкувати, а Церква, толкуючи Божий закон, приказує християнам у неділю і свята бути на Службі Божій та духовної науки побожно слухати.
Опустити таку Службу Божу – це залишити великий обов’язок супроти Господа Бога.
Якщо християнин до церкви піти не годен, бо нездужає, або коли не має в що зодягнутися, тоді вистачить у хаті помолитися. Бог не домагається ніколи від чоловіка того, чого той не може зробити. Але якщо християнин здоров і може до церкви піти, а з недбальства або лінивства не піде, то через таке одно залишення свого обов’язку він має тяжкий гріх і тратить Божу ласку.
А і ви, що в неділю й свята йдете до церкви, але, замість Богові щирим серцем помолитися, поза церквою з іншими розмовляєте, або і в церкві говорите та всякими пустими думками забавляєтеся, рахуйте собі таке за гріх. Господь Бог закликає християн до церкви не на те, щоб розмовляли або розглядалися, а на те, щоб вислухали цілої відправи. Коли в церкві священик править Службу Божу, то разом із ним усі люди в церкві мають Господеві Богові Всевишньому жертву приносити.
І це собі за гріх рахуйте, мої милі браття, коли хто з вас у неділю або свято тяжку роботу робить, бо день святий має бути цілий Господу Богові посвячений, а не має обертатися на роботу.
1901 р., лютого 16 (березня 3), Львів. -Із пастирського листа Митрополита Андрея до вірних “Про покаяння”