Звідки ж ми знаємо, що якийсь чоловік став святим?
Якщо якого чоловіка, що жив по-християнськи, вороги віри Христової убили лиш за те, що був християнином, то такого чоловіка, вбитого за віру Христову, називаємо мучеником – і вже напевно знаємо, що він є в небі. Але й про чоловіка, котрий не є мучеником, можемо напевно знати, що є в небі; бо коли так праведно, по-християнськи жив, що ніхто не міг йому закинути ніякого гріха, або коли мав які гріхи, то так їх спокутував, що не лишень сліду від них не лишилося, але ревністю і святістю Богови угодив, а після його смерти Бог прославив його чудами, а Церква свята торжественно висказала, що він є святий і що його як святого мають християни почитати, – то вже напевно знаємо, що такий чоловік є в небі і є дійсно святим.
Мало на світі людей, що не згрішили, а завжди йшли тією першою дорогою, дорогою невинности. Майже всі люди згодом тратять ласку Божу і впадають у гріхи. Сходять з дороги невинности, і тоді не лишається їм вже нічого іншого, як дорога покаяння.
До царства Божого не ввійде ніяка душа нечиста ніяка душа, що не була убрана в світлу одежу ласки Божої.
Перед дверми царства Божого, перед дверми вічної небесної радости буде питати Суддя про ціле наше життя. Всі ми один за одним і кожний зокрема будемо проходити через питання Страшного суду.
Будуть кожного з нас питати за кожне діло цілого життя, за кожну думку і за кожне слово, будуть розтрясати нашу совість так, що ніщо не сховається перед оком праведного Судді.
Якщо зможе хто з нас в той страшний день виказатися ласкою Божою такою великою, а совістю такою чистою, що не знайдуть на його душі жодного малого гріха, то враз перед ним відчиняться двері небесні і впустять його до царства Божого як Божу дитину, як брата Христового, ніби самого Господа нашого Ісуса Христа, чию одіж буде мати на душі.
1901 р. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “Пояснення обрядів при посвященні церкви”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень