Боже синівство – то фундаментальна правда християнства, це дар Ісуса Христа, це прямо цілий Новий завіт, завіт благодаті та любові. Тому й те слово “Отче” є словом благодаті і словом любові, можливим тільки у Христі й у Св[ятому] Дусі. Щоб його сказати, треба бути дійсно синами, “а що ви є синами, післав Бог Духа Свого Сина у ваші серця, котрий кличе: Авва, Отче! Тому ти вже не слуга, а син; коли ж син, то й наслідник” (Гал. 4,7).
“Бог – Батько”. І ця думка станс провідним світлом життя, і та гадка стане молитвою; може стати безупинною молитвою, хоч і не повторювана часто; вона може стадо на дні душі перебувати; вона сама може молитися у нашій душі; та гадка сама стане безпереривною святою синівською молитвою до доброго Батька в небі.
Так то школа молитви Христа відразу, від першої секунди проливає на нашу душу потоки світла й сили з неба. Якби ми це вповні розуміли, нам легко приходило би або бодай нам траплялося би те, що оповідають про святого Арсенія пустельника, що зачинав молитву вече* ром. звернений на схід (як наші церкви, так ціле первісне християнство молитвою зверталося на схід – до того •Сходу з висоти” (Лк. 1, 78), бо сходом нашим Христос, тин сонцем, що сходить, – але не в географічному сході, з неба). Пустельник зачинав молитву словом “Боже”-і в тому слові найшов стільки корму для душі, що словами далі не пішов, щойно схід сонця пробудив його з цього молитвенного сну, й з простотою та наївністю східних людей кликнув: “Чому, сонце, перешкоджаєш мені, – я щойно зачав молитву, ще навіть не зачав”.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень