Основна правда християнської віри, що без Божої ласки нічого доброго не можемо зробити. “Без мене, – каже Христос, – не можете творити нічого” (Йо. 15,5). Не можемо без Христа і того творити, до чого ми прямо зобов’язані. Для найпростішого сповнювання християнських обов’язків треба перебувати у Христі, “бо гілка сама з себе не приносить плоди, коли не перебуватиме на виноградині, так і ви, коли не перебуватимете в Мені” (Там же, 5).
Перебувати у Христі, бути у Христі – то значить бути з Ним злученим Божою благодаттю; але до тої злуки треба молитви, бо лише в молитві просвічується розум Божою правдою, а воля і серце звертаються до Бога лише в молитві.
Нема також речі, котрої б Христос сильніше і частіше доручав, над молитву, не раз обіцяючи, що молитва буде завжди вислухана. “Просіте, дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний-бо, хто просить, одержує, хто шукає, находить, і тому, хто стукає, відчиняють. …Отак коли ви, бувши злими,умієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять” (Лк. 11, 9-13).”Просіть, і воно вам буде” (Йо. 15,7). “Істинно, істинно кажу вам: чого б не просили в Отця в Моє Ім’я, Він дасть вам. Досі ви нічого не просили в Моє Ім’я. Просіте – і одержите, щоб радість ваша була повна“[Йо. 16,23-24). “Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, і буде вам так” (Мр. 11, 23). “І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21,22).
А то, до чого так сильно намовляв учнів, стверджував і прикладом. Із 33 літ, які прожив на світі, ЗО присвятив на тиху і покірну працю і молитву; а коли по тих літах мав зачати працювати ділом над спасениям людей, пішов у пустелю і перебув 40 днів і 40 ночей на молитві. А серед праці часто усувався від людей і годинами перебував на молитві. Заки мав вибрати апостолів, “вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога” (Лк. 6,12). І коли мав іти на муку, взяв зі собою учнів до Гетсиманського саду, “і сам відійшов від них так далеко, як кинути каменем, і, впавши на коліна, почав молитися… Повний скорботи, Він ще ревніше молився” (Лк. 22,42-44).
І коли Його розіп’яли, Ісус молився: “Отче, відпусти їм” (Як. 23, 24). А коли конав на хресті, молився: “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?” (Мт. 27,46). І в хвилі ско- ну молився: “Отче, у Твої руки віддаю дух мій” (Лк. 23,46).
1910 р., березня 7, Маврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “Про молитву і церковне правило”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень