Любов ближніх – це головна заповідь Христа, це Його заповідь, це нова заповідь. “Даю вам нову заповідь, щоби ви взаємно себе любили так, як Я вас полюбив. По тім пізнаватимуть люди, що ви Моїми учениками, коли будете себе взаємно любити” (Йо. 13,34-35). Христос так нас полюбив, що віддав Своє життя за нас. Тому й любов ближнього до цього веде, й апостол любові святий Йоан так розуміє наслідування Христа в любові ближніх: “І нам треба класти душі за братів” (1 Йо. 3,16).
Туттреба, одначе, сказати, що закон Божий необов’язує нас до такої жертви; це належить уже до євангельських рад. Але може християнин у деяких виїмкових обставинах бути обов’язаний і до такої жертви. Так, наприклад , лікар може бути обов’язаний іти до хворого навіть з на- раженням на смерть, до цього самого обов’язаний парох чи душпастир. Мати може бути обов’язана прийняти смерть, щоб рятувати свою дитину.
Усі християни обов’язані до такої любові ближнього, щоб ніколи не згрішити проти цієї чесноти, то значить ніколи не кривдити ближніх, не злословити їм і виповняти інші свої обов’язки супроти них, себто загальнохристиянські обов’язки та обов’язки стану. Така любов ближнього вимагає не раз пожертвування, тому й жертву треба уважати за загальнохристиянську чесноту.
1940 р., жовтня 31, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея “Про тих, що жиють по євангельських радах”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень