Вказуючи вищу мету людського життя над дочасні добра, Церква з Ісусом Христом вічно повторює: “Шукайте перш царства Божого та його справедливости“. Дочасні добра в очах християн не мають абсолютної вартости. Вони є засобом до осягнення вищого, вічного щастя. Людина в цьому світі є в дорозі, її батьківщина – в небі.
Всі люди є собі братами, мають природно жити не в боротьбі, а в згоді й любові. Два стани – убогий і багатший – не є від природи ворожими. Хибним є поняття, що сама природа пхає до завзятої і вічної боротьби. Радше є навпаки. З природи мають ті дві верстви взаємно доповнятися. Як в людськім тілі всі члени так з собою згоджуються, що симетрично, за правилами і мірою лучаться всі в один організм, подібно сама природа велить, щоби всі суспільні верстви лучилися взаємною згодою і стояли в рівновазі. Між капіталом і працею нема суттєвої і природної суперечности. Між ними випадкова боротьба, не конечна. Капітал не обійдеться без праці, а праці потрібно капіталу. Зі згоди і злуки, як в кожній речі, так і тут, виходить порядок і краса. Незгода і боротьба завжди приносять замішання, нелад і упадок.
Ті всі науки дійсно в силі злагіднити боротьбу, що ведеться за дочасні добра, і причинитися до рівномірнішого їх розподілу.
Але ще у вищім ступені ведуть до того приписи Божого закону, котрі Церква учить впроваджувати в життя.
1904 р., травня 21, Крехів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “О квестії соціальній”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень