Люди мають звичай украшувати або хоч прикривати ті частини тіла, котрі є не так благородні і не так достойні. В Церкві, тім Христовім тілі, убожчі і слабші верстви є оточені опікою і таким поважанням, якого не мають багатші. Про те свідчать установи, в котрих тисячі людей служать добровільно убогим, опущеним, старцям, калікам і хворим, сиротам і занедбаним дітям. Всім тим інституціям Христова Церква дала початок. Свідчить про те і практичне застосування Христового слова: “Що ви зробили одному з Моїх найменших братів” (Мт. 25, 40). Те слово цілий християнський світ у всі часи так розумів, що в тих “братах менших? видів самого Христа, вінчаючи пресвятим ореолом голову тих, котрим світ відмовляв всякої слави, прикрашаючи золотим перетнем руку суспільного тіла, уживану до всяких найнижчих суспільних функцій.
По цім короткім життю наступає життя вічне, де дійсно правдиве життя. Чи хто посідає багацтва, чи ні – то річ у своїй суті байдужа. Для правдивої щасливости, для щасливости вічної лиш одне має значення: який хто робить ужиток з одержаних дарів.
Ті науки християнські є підставою цілої моральности Без них неможливо мати правдивої християнської оцінки в дочасних справах і відносинах, бо поняття якоїсь безоглядности і стислої справедливости поза гробом, якоїсь нагороди або кари мусить бути підставою якоїсь етики, котра має бути чимось тривалішим і певнішим від страху перед людськими судами.
Без тих понять цілий світ і життя мусить бути незрозумілою тайною. Ті науки, хоч самому розумови доступні, є, однак, підставою цілого Божого об’явлення Христової науки.
1904 р., травня 7, Крехів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “О квестії соціяльній”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень