І хто ж може сказати про себе, що має Божий страх? Видавалося б, що нема християнина, котрий не мав би Божого страху. Бо як же і не боятися Бога, від Котрого залежить ціле наше життя і ціла будучність? Як же не боятися Божої кари, котра по справедливості належиться тому, котрий образив Бога? Як не боятися страшного Божого суду і тої справи, яку треба буде нам колись здавати, коли станемо перед Божим судом? Як не боятися хвилі, коли створиться книга совісти і будуть виявлені всі найтайніші мислі і діла чоловіка? Як не боятися тих страшних слів, якими Суддя засудить грішників на вічну кару? Як не боятися огненної геєни, і скреготу зубів, і безмірної розпуки, і невиносимих мук, І відкинення від Бога, і вічної тьми, і вічної смерти, і гадки, що можемо задля наших гріхів пропасти на віки і не дістатися до Божого престолу, на всі віки бути розлученими з тими, котрих ми любили, і бути відтятими від всякої надії, від всякого щастя і всякого добра. Трудно про те все думати і не боятися. Трудно жити без Божого остраху. А однак, дорогі браття, не вистачить лиш тоді боятися Бога, коли думається про ті страшні речі, щоб достойно причащатися, треба так боятися Бога, щоб не мати на душі тяжкого гріха. Кому совість викидає тяжку провину, той тяжко грі шив би, приступаючи без сповіді до святого Причастя.
Хто має чисту совість від тяжкого гріха, той може і без сповіді причащатися, лише мусите добре застановитися над собою, чи не маєте якого гріха.
1909 р., травня 1, Лаврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних “0 частім Святім Причастю”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень