“Да прийде царствіє Твоє”.
У всіх намірах, в яких можемо просити Божого царства, всюди стає перед нашими очима Божа справа, що є заразом і нашим добром, бо навіть коли молимося за ближніх, за Церкву, молимося й за себе – лучність у Христовому Тілі, зв’язь, що всіх нас лучить у одну святу родину, справляє, що правдиве добро є нам усім спільне. Очевидно, благодать, що освячує кожду душу зокрема, є добром, спасенням чоловіка, що її посідає, але в якомусь значінню є вона й спільним добром. Здається навіть, що усі чесноти, усі прикмети, усі добрі діла одного є також добром ближніх, передовсім тому, що з закону природи людський рід є солідарний; лише на підставі цього закона міг Христос за нас терпіти й умирати і нам купити Божу благодать. Та наша солідарність справляє, що всі можуть через одного терпіти, що взаїмно передається вартість задосить учинення добрих діл; наші молитви завсігди, навіть коли про те забуваємо, є молитвами за всіх, так як Небесний Отець є Батьком нас усіх, тим-то можна й сказати, що все неначе є спільним добром. Наше добро є добром ближніх, але, з другої сторони, добро ближнього є й нашим добром. Здається, не було би більшого щастя у життю, як жити серед святих, діставати їх добрий приклад, користати з вислуханих їх молитов, мати до діла з людьми покірними, добрими, лагідними, милосердними, терпеливими, – був би рай на землі, як усі були би добрими і святими.
Крім того, Божі дари не раз є давані людській суспільності як такій, і тоді в найстислішому того слова значінню є спільними добрами. Як тріюмф вітчини і побіда над ворогами є добром усіх, так і спільним добром є тріюмф Церкви, тої нашої вітчини на віки.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень