Сама віра дає нам силу признати за правду те, що Бог об’явив, а вже саме признання за правду не може бути без якогось розуміння. Вистачає, щоб те конечне до віри розуміння було таке, як у дітей. Але без помочі віри неможливо людям навіть так розуміти. Без помочі віри вони, люди, з Никодимом питають: “Як може це бути?” (Ио. З, 9). До них відноситься слово Христа висказане до Марти: “Коли віритимеш, побачиш славу Божу” (Йо. 11, 40). Без тієї віри людина нічого не побачить, нічого не зрозуміє. Але навіть і тоді, коли вже повірить, далеко буде ще від того, щоб мати бодай таку віру, як зерно гірчиці (Мт. 17,20).
Та коли та віра, хоч і яка слаба, є тільки жива, бо “як тіло без духа є мертве, так віра без діл мертва” (Як. 2, 26), то вона вистачає. Віра, що діє через любов, вистачає, хоч і як мало просвічена, щоб людина перебувала в Христі, а Христос у ній, бо Христос є виноградина, а люди – вітки, і “хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете нічого робити” (Йо. 15, 5). А щоб Христос Своєю благодаттю перебував у людині, не треба просвіченої віри – вистачить віра дійствуюча, вистачить віра, що проявляється в любові ближнього. Бо “хто любить свого брата, перебуває в світлі й нема у ньому соблазни” (І Йо. 2,10), бо хто любить ближнього, зберігає ввесь закон. “Кожний, хто в Ньому (в Христі) перебуває, не грішить; кожний, хто грішить, не бачив Його ані пізнав Його” (І Йо. З,6).
1937 р, травень-жовтєнь, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Дар П’ятдесятниці”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень