Закон, що його приносить Христос, не має і не може мати собі рівного, бо спертий на законі природи і на законі Божому, має найсовершеннішу санкцію безоглядної справедливости Божої, про яку всі люди в усіх часах у найбільшій глибині сумління є і мусять бути переконані. Не накидаючи, однак, примусу, лишає людям повну свободу піддаватися тому законови для вічної нагороди або від нього ухилятися з нараженням на кару.
Влада, яку має Ісус Христос, як та, яку дає Своїй церкві, сама в собі найвища і найсамостійніша, бо владою Бога сильна і самостійна; в імені Божому домагається послуху, що належиться Богови. А з другого боку, лучить у собі всіх, що стоять під нею, всі людські власті і всі людські одиниці: всі власті, бо дає їм силу і поміч у проводі, що його мають; всі одиниці, бо в ній знаходять те, чого б даремне поміж людьми шукали, – оборону перед кривдами і найвищими властями світу, відклик від найвищих трибуналів землі до трибуналу Того, Котрий може карати і володіючих.
Провід, який Христос дає людям, е проводом такого роду, якого поза ним на світі не бувало й нема. Навіть і нехристияни, застановляючися об’єктивно над ділом Ісуса Христа, мусять признати, що не було й нема чоловіка, котрого діло так далеко сягало би повагою і силою в історії людського роду.
1909 р., січня 27 – травня 9, Відень. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до української інтелігенції
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень