Святий апостол пише: “Благаю вас, браття, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоби ви всі говорили те саме і щоб не буяо поміж вами незгоди, але щоби були ви поєднані в одному розумінні та в думці одній” (1 Кор. 1, Ю). “А Бог терпеливости і потіхи нехай дасть вам бути однодумними поміж собою, за Христом Ісусом, і щоби ви однодушно, однимиустами славили Бога й Отця Господа нашого куса Христа” (Рим. 15,5-6), – “…пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4,3).
Добро єдности поміж християнами є чимсь таким важним, що коли апостол довідується про якусь небезпеку, що ця єдність може бути нарушена, уживає всіх орудників, щоб устерегти дорогу свою громаду филип’ян від цього нещастя. Заклинає їх на Христа заховувати цю єдність жертвою власного добра і такою покорою, якою взаємно себе уважали б вищими по прикладу Христа, що Себе “умалив, прийнявши вид слуги” (Флп. 2,7). З наведених і багатьох інших ще уступів Святого Письма виходить ясна, як сонце, наука, що єдність між християнами являється єдністю їх з Ісусом Христом. І тому – найсвятішою сторінкою їхньої душі та їхнього життя, джерелом їхньої святости, мірою їхньої нагороди, одинокою підставою їхніх надій. А супроти цього все, що роз’єднює, є найбільшою небезпекою в християнському житті, бо веде до роз’єднання з Христом. І так, як для християнина немає більшого нещастя, як роз’єднання з Христом, так і немає більшої небезпеки, як те, що що-небудь, що ділить його з ближнім, увійшло між нього і Христа. Єдність Христового тіла з природи речі мусить бути така вразлива на все, що ділить, щ0 глибоко відчуває й кожну, хоч би й найменшу, колючку
Заховуючи Євангеліє, яке так високо учить цінити , так дуже дбати про християнську єдність, виробляють люди в собі найцінніші прикмети добрих громадян, бо єдність у чесноті, любові Батьківщини дає громадянам того одного духа, на якому може опертися і національна єдність. Щоправда, в народі можуть бути і завжди бувають й нехристияни, а навіть і вороги християнства чи вороги якихсь християн. Але якщо взаємна любов громадян вимагала б або й допускала б ненависть ворогів то така любов не була б достаточною підставою національної єдности. Поганський патріотизм – то любов своїх, получена з ненавистю всіх прочих. А християнська любов Батьківщини, обіймаючи всіх людей, єднає християн із противниками та ворогами й дає патріотиз- мови ту підставу, якої треба: учить тієї єдности.
1943 р., травня 28, Львів. – Із декрету Митрополита Андрея “Про єдність”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень