ВІДДАННЯ БОГОЯВЛЕННЯ
Апостол Павло в Посланню до євреїв виславляє віру праотців й отців Старого завіта, якою були великими за життя і стали великими по смерті. “Були мучені, щоби доступити ліпшого воскресення… зазнавали наруг і биття та ще й кайдани та в’язниці, були каменовані, пиловані, допитувані убиті мечем умирали, блукали в овечих й козячих шкірах, бідуючи, гноблені, мучені, і, котрих світ не був достойний, скиталисяу пустинях, і горах, і вертепах, і земних печерах” (Євр. 2,35-38).
Віра тих отців Старого завіта є і приміром для нашої віри. Станути на їх становищі, щоби подивитися на Євангеліє здалека, – це прегарне й корисне розважання. З віддалі многих століть можемо спостеречи в Євангелію – може, ліпше, чим зблизька, – які найголовніші черти євангельської праведности і яка їхня сила. Чим більше світло, тим більшої вимагає віддалі до оцінення його сили, його напруження, а навіть прямо до оглянення його. Стоячи заблизько, можемо або бути осліплені як дивлячися прямо в сонце, або многих річей не спостерігати, або не спостерігати як слід.
МОЛИТВА СВЯЩЕНИКА
– Христе Спасителю, Священику вовік по чину Мелхіседекова. Ти, що на Мелхіседекові показав велич Твойого священства і зробив його учасником Твойого священства во зовнішніх видах Євхаристичної Жертви. Дай мені бути достойним учасником Твойого священства у справуванні самої Пресвятої Жертви. Ти вибрав Мелхіседека на те, щоби Предвічному Богові приносив у жертву хліба і вина, і вже тими зовнішніми знаками безконечної глибокої благодати Нового завіта зробив його славним і великим, підносячи його понад увесь Старий завіт. Дай мені, найнедостойнішому рабу, достойно справувати Пресвяту Жертву Твою, якої тамта жертва Мелхіседека була лише далеким прототипом та слабим відблиском. Той слабий відблиск зробив його, Мелхіседека, великим святим, великим пророком, великим священиком Найвищого Бога. Перед ним о дві тисячі літ віддаленим відблиском зі страхом покланявся Патріярх Авраам. Велич його узнавав Пророк Мойсей. Предивну тайну того священства по мину Мелхіседска передказував Пророк Давид. Вони всі покланялися до перед величчю слави, самого прототипу, самого блиску, самої гадки, самої можливости, хоч І поняття мали о його глибині. А мене, грішного слугу Твойого, покликав до справування не жертви хліба і вина, не прототипу, не відблиску, а самої непонятоїжертви, – ще ианеї не маємо іншої назви, що її уміємо тільки Благодарениям називати. Коли усі великі Пророки Старого завіта на віддаль довгих століть зі страхом і трепетом покланяються, як же ж посмів я, недостойний, саму Жертву принести? Як же ж ступлю на гору Голготу, щоби відновити смерть Твою на хресті? Як же ж посмів, недостойний та грішний, повторяти Твої слова з тою самою силою, яку мали у Твоїх пресвятих устах? Якими ж постами, умертвленнями й молитвами маю нещасну душу очищувати від усякої плямки, що робить мене не- достойним такого достоїнства, такого завдання і такого післанництва? На гадку того, до чого я покликаний, я хотів би зі святим Петром сказати:”Відступи від мене, Господи, бо я грішний”. Хотів би признати себе недостойним без границь, без міри, без кінця. Знаю та вірю, що достойний того післанництва й тої Жертви не можу стати. Уся моя можність – у Твоїй благодаті. Ти один, Усемо- гучий Господи, можеш мене укріпити і можеш зділати мене достойним священика. Зроби так, Христе. Скажи тільки слово – а душа моя очищена стане досить святою і досить покірною, щоби бодай без гріха приносити Пресвяту Твою Жертву. Амінь.
1935 р., червень-серпень. – Із праці Митрополита Андрея “Духовні вправи для священиків”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень