Хто з нас терпить як християнин? Передовсім ті люди, що терплять задля своєї віри. Коли задля віри хто потерпить смерть, стає мучеником і разом із Христом прославлений зо всіма хорами мучеників. Свята Церква ставляє на престол і віддає таким мученикам честь святих, коли не можна про них сумніватися, що потерпіли задля Христової віри. Часом може бути трудно доказати, що когось убили з ненависти до християнської віри. Тому, без сумніву, число мучеників у небі майже безконечне – таких, що їх світ за мучеників не признає, бо про їхню смерть і рід тієї смерти не знає. Але як християнин терпить і той, хто терпить задля сповнення свого християнського обов’язку. Тому сам святий апостол Петро (1 Пт. З, 14) ту саму гадку інакше висказує: “Коли ви і терпите задля справедливости, щасливі ви. А грози їх не бійтесь і не тривожтесь, але Господа Христа святіть у своїх серцях”. Хто сповняє свій християнський обов’язок, а через те терпить, той терпить як християнин: не задля віри, а задля справедливости, задля християнської праведности, і тому він дійсно учасник мук Христових і буде учасником Христової слави. Особливішим способом – задля своїх братів, із любові до братів. Бо так каже святий апостол Йоан: “По цьому пізнали ми любов Божу, що Він Свою душу положив за нас, і нам треба класти душі за братів” (1 Йо. 3,16). Тому не можна сумніватися, що стрільці, які у війні поклали життя своє в обороні Вітчини для сповнення свого обов’язку або з любові до своїх рідних, умерли як християни, себто смертю своєю стали учасниками Христових мук і в небі є учасниками Христової слави. А хто терпить, той, хоч і не вмирає, може розположенням душі терпіти також як християнин із любові до ближніх. Навіть тоді, коли ті терпіння є тяжкою недугою, бідою, чи тяжкими родинними клопотами, чи смутком по страті улюблених. І тоді вже терпіння, по-християнськи прийняте, може бути тим терпінням, що робить нас причасниками Христових мук Чи ж це не правдива і велика потіха в усіх терпіннях християнського життя – знати, що тими терпіннями чоловік не тільки собі єднає Божу благодать і нагороду в небі, але і на найближчих, на наймиліших стягає з неба Боже благословення? Здається, що не може бути більшої потіхи і не може бути більшої, світлішої надії, що скріпляє серця і сталить душі.
1939 p., квітень, Неділя поклонів, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних про важливість покаяння в часі Великого посту
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень