24 грудня

Пам’ятайте, браття, що родина не є християн­ською родиною, якщо ціла не сповняє християнського обов’язку пошани Бога. Пам’ятайте, браття, що нема християнського життя без молитви, що без молитви нема спасения, бо без молитви християнин не має Бо­жої благодаті, без якої не можна спастися і котра конеч­но потрібна до кожного доброго діла.

Хоч християнин добре розуміє всі слова молитви, якщо ж не думає про те, що робить, і про те, що гово­рить в часі молитви, то молитва буде пуста і не принесе ніякої користи.

Така молитва, при якій уста повторяють її слова, а душа думає про що інше, є подібна до того каміння, що його лю­дина кидає ніби вгору, а воно таки падає на землю.

Коли, навпаки, молитва правдива, то подібна до тої небесної птиці, що високо-високо зноситься в небо. Наша молитва повинна зноситися високо в небо і ста­вати перед самим предвічним Престолом Всевишнього Бога, бо молитва – це розмова з Богом.

Коли хочеш добре молитися, забудь про все те, що на­вколо тебе діється, не дивися на людей, що вони скажуть про тебе або подумають, не шукай, кому б сподобатися. Про одне лише пам’ятай – про того доброго небесного Отця, з Котрим маєш розмовляти. Роби так, як співаємо на вечірні: “До Тебе, що живеш на небесах, я звів очі мої“. Очі душі піднеси до неба так, як слуга дивиться на свого пана, очікуючи його наказу або ласки: “Так хай будуть очі наші до Господа нашого” (стихири на стиховні).

Коли молимося, треба вкласти в молитву цілу душу, ціле серце, про все забути, лиш про те одне пам’ятати, щоб добре помолитися.

1911 р., лютого 12, Лаврів. – із пастирською послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “Про молитву“

ДЕНЬ АРХІВІСТА

Збереження архівів уважаю за найважливішу сто­рону розвою з’єдинення Церков, бо я глибоко пересвід­чений, що повна та об’єктивна правда мусить причи­нитися до побіди основної думки з’єдинення Церков: конечности і користи церковної єдности. Та гадка сама побідить, коли її люди будуть тільки знати.

Оперті на архівах історичні праці над історичним з’єдиненням Церков укажуть нам на помилки, яких допустилися наші попередники від другої половини XVI століття.

Донедавна ще само поняття історії було так тотожне з поняттям объективности, що не потреба було в праці істориків підносити важність архівних праць. Хто го­ворив “історія”, тим самим казав: об’єктивне, дійсне представлення річі. В послідніх майже десяти літах та справа змінилася. Змисл критики доглянувся того, що ніякий історик не є абсолютно об’єктивним, на кожного впливає його окружения, народність, віроісповідання, сторон ничість, кожний об’єктивну правду представляє з іншого становища. Дійшли навіть до того, що вартість історії зависіла більше від того релятивного віднесення до правди, ніж від її об’єктивности. Не той найліпший історик, що об’єктивну правду беззглядно представля є, а той, що уміє представляти її зі становища св для оборони атаку оскарження чи уневинення оскаржених. Тепер хто хоче об’єктивної історії, той мусить се виразно казати. Архіви висуваються на перший план об’єктивности й після того набирають значіння…