СОБОР АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА
Віра в душі – це щось велике, могутнє, чинне, сказати б – рухливе, що чоловіка пхає до великих діл, до великих жертв, до великих гадок; це щось таке, що чоловіка так відділяє від усіх, що віри не мають, що між ними є безконечні, сказати, пропасті й віддаль незрима І як же може бути йнакше? Хто вірить у Христа, “має вічне життя” (Йо. 6,47).”Хто Мого слова слухає, – каже Христос, і і вірить у Того, що Мене післав, має вічне життя і на суд не йде, але перейшов зі смерти в життя* (Йо. 5,24). Життя тих, що віри не мають, є переходом з життя у смерть.
“Віра – це послух правді“ (Гал. 3,1), віруючий ‘знає, кому повірив” (II Тим. 1,12), знає, “до чого іде і як має вірою ходити” (II Кор. 5,7).
Як небо далеке від землі, так далеко невіруючому до віруючого. Віруючий перевищає людську природу о ціле небо. Очевидно – віруючий, що має живу й сильну віру. Бо тільки про таку говорить Святе Письмо, коли попросту говорить про віру (Йо. 3,16; 6,35; 6,47). Лише така віра дає вічне життя, лише така віра спасає (Як. 2,15), лише така віра переводить зі смерти в життя, лише така віра дає “владу стати Божими синами” (Йо. 1,12).
Віра, що “діє через любов”, спричинює, що добрі діла християнина світять перед людьми блиском надприродної краси, а люди, “бачучи ті добрі діла, прославляють нашого Отця на небі” (Мт. 5,16).
1935p., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Християнська праведність”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень