Терпіння так злучене з хрестовим життям, що й Божа наука переповнена тим правдами, що християнинови приносять пільгу і силу до витривання у терпіннях. Святе Євангеліє дає не тільки пречудовий ф пресвятий приклад нашого Спасителя, але, крім цього, дає ще дуже багато важних, святих, великих і світлих наук, що християнське терпіння просвічує світлом небесної радості і тієї великої над усі інші чесноти, що її Святе Письмо “терпеливістю святих” називає.
Пригадую вам передовсім науку великого учителя духовного життя і великого апостола Якова, що, пишучи до жидів, розсіяних по цілому світі, починає своє послання від християнської науки про терпіння. Прославивши Господп Ісуса Христа, Якова відразу першим словом називає Богом, з такою наукою звертається до вірних: “З повною радістю приймайте, мої браття, коли попадаєте у різні спокуси”(Як. 1, 2). Спокусами називає апостол терпіння, бо й дісно терпіння можуть бути і бувають лютою і небезпечною спокусою. Щоб устерегти вірних перед тією спокусою терпіння, повинні, властиво, бути предметом великої радости. А то чому? Бо, відповідає апостол, терпіння і спокуса, що з терпінь випливають, є досвідченнями, що “що роблять терпеливість, а терпеливість нехай звершує діло, щоб ви були звершені й повні, не маючи ні в чому недостатку” (Як. 1, 4). Предивна наука апостола. Люди в болю і терпіння кричать, що якраз те терпіння є найгіршим болючим не достатком, а апостол рішуче твердить, що те терпіння звершує душі, наповняє їх Божою благодаттю й чеснотою та зносить усякий не достаток. Воно робить християнські душі багатими, наповняє їхнє життя небесним світлом – і тому вони повинні тішитися з тих досвідів, що на хвилину приносять біль, а по болю самі собою дають такий дивний лік. Апостол розуміє, що та наука про терпіння й біль така висока, що не кожний зможе її зрозуміти як слід. Тому тим, що тієї науки не розуміють, тим, що не бачать у терпінні тієї звершености, тієї сили, того добра, радить просити Всевишнього о світло Божої мудрости з неба. “Коли, – каже, – кому з вас недостає мудрости”(а недостає мудрости якраз тому, що в терпіннях муки опускає, попадає в зневіру і не уміє і не уміє розуміти сили й добра і терпіння), нехай же, котрому так брак мудрости, “приносить від Бога, що дає всім обильно і не докоряє. А дасться йому”(Як. 1, 5).
Ось на всі терпіння рада для мудрих і святих, і рада для тих, яким ще брак тієї християнської мудрости. Але рада не хибна. Хто за тою радою піде, той зрозуміє: для нього терпіння й біль стануть причиною нової сили, нового добра, а тому й радости, хоч би серед сліз.
1939 р., квітень, Неділя поклонів, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея про важливість покаяння в часі Великого посту
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень