Треба ще згадати про дуже важну помилку в науці про совість – помилку, яка полягає в цьому, що совістю заступається моральний закон і совість уважається за одиноке правило морального поступування зі запереченням об’єктивного правила, яким є закон. До таких дивачних сентенцій дійшли моралісти-атеїсти, що не признають Божого закону, а однак не можуть заперечити всякої моральности між людьми. Коли усунулося Божий закон, що ж на його місці поставити? Не лишається нічого іншого, як воля людей…
“Хто вірний в найменшому – й у многому є вірний, а хто неправедний в найменшому – й у многому є неправедний” (Лк. 16, 10). Бог дивиться на внутрішнє роз- положення душі, й у тому розположенні тільки ціла вартість доброго діла. Тим-то маленька лепта убогої вдовиці більшим є даром, ніж найбагатші жертви багатих (Мр. 12,42). А совість, що легковажить малі речі, дивиться на них тільки ззовні, судить про них людським судом цього світа і є далека від Божого суду. Зрештою, наше положення перед Богом таке, що наша служба супроти Нього складається з дрібних діл. Бо ми самі малі, дрібні сотворіння. І тому здається, що конечною консек- венцією християнської покори – уважати на малі речі.
1942 р., квітня 30, Львів. – З декрету Митрополита Андрея “Про ліберальну совість“
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень