Святе Євангеліє під кінець оповідання про життя Ісуса Христа містить ті уступи о безконечній глибині, щоб душу, яка вже перейде дороги каяння, просвітити світлом неба і загріти теплом любові
З тієї глибини Євангелія щось і саме Святе Письмо відслоняє, бо кожний умний християнин відразу спостереже у тому оповіданні те, чого в ньому нема. У ньому нема ні слова про Пречисту Діву Марію і про те, чи Ісус Христос являвся Своїй Матері. Але ж кожний зрозуміє, що воскреслий Христос, Який з такою любов’ю шукає грішників, із ними довго розмовляє та над ними довго працює, мусів мати для Пресвятої та Пречистої Матері вищі, святіші дари з неба.
Коли з таким теплом оповіджена стріча Ісуса Христа з Марією Магдалиною, то чому не дає нам Євангеліє стрічі Христа з Пречистою Дівою? Це, здається, належить до тих тайн над тайнами, що недоступні очам смертних людей. Годиться, одначе, бодай здалека і бодай у покірному розположенні митаря дивитися на ту високу гору Сіон і видіти її красу, її велич, її святість і силу.
Та сила, та велич відповідає ступням, у яких Пресвята Діва Марія з Христом терпіла і з Христом умирала. А нема людської мови і нема людського ума, щоб міг як слід здати справу з того, чим було терпіння Матері під хрестом конаючого Сина. Як при пізнанні Бога можемо тільки працею над поодинокими поняттями та здогадами здавати собі справу з того, який Бог, так само і тут можемо тільки здогадами і працею над тим, що знаємо, представляти собі, чим було терпіння Матері під хрестом та чим є Її любов до нас, бідних грішників, над котрими і Вона працює, щоби з нас зробити праведних християн, святих.
1939 р., квітня 11, Львів. – Із проповіді Митрополита Андрея, виголошеної на третій день Великодня
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень