2 січня

Бажаю відповісти на питання, яким звертаєтеся до мене, – більше очікуванням, чим словами, – на питання: якою дорогою я поведу?

Відповідь ця буде предметом цього мого листа. До­рогу, якою сам іду, знаю віддавна і добре. Знають це і всі, що мене ближче знають. Дорога та – це дорога Закону Божого, Христової любові, церковної праці, християн­ської організації, застосованої до потреб нашого народу й часу.

Наука Ісуса Христа, якою я перейнятий сто разів більше із власного глибокого переконання, ніж з уря­ду, – це мій прапор і дороговказ.

Мета моєї праці і цілого проводу, який даю тим, що хочуть його прийняти, є скупити всіх під прапором Христа. Проводу не накидаю. Не хочу, щоб хто-небудь сліпо ішов за мною. Бо і наука Христа не знає сліпого проводу, ні сліпого послуху – вона є наукою любові і свободи. Тому і провід, що його дає Церква, може бути лише проводом власного переконання.

Свободою лише і любов’ю – не сліпою, а розумною, переконуючи, а не накидаючи обов’язок нерозумної віри, – Церква людей єднає, організує, веде.

Відкликуючися до власного добра людей і до їх пе­реконання й опираючися на тому, що в людській су­спільності природне, прапор Христа, прапор Церкви здобуває собі приклонників.

І саме для того – бо опирається він на тому, що в лю­дині найблагородніше і їй найдорожче, – провід, який Христос дає людям через Свою Церкву, такий могутній і такий певний, як жоден інший на світі.