Третя заповідь Божа каже нам ходити до Божого храму, поклонятися Всевишньому, брати участь у Службі Божій, у котрій вірні руками священика складають Всевишньому І Христову Жертву, перепрошувати Його за всі гріхи і благати ласки, потрібної до християнського життя. Чим більше упадків, тим трудніше життя, чим більше треба Божої благодаті, тим більше повинен християнин горнутися до Церкви. А тим часом видається, що від початку війни люди менше ходять до Божих храмів у неділі та свята, як бувало перед війною. Правда, у хвилинах більшої небезпеки вірні прибігають до церкви і наповнюють її, але коли мине хвилева тривога, то церкви і в неділю не бувають такі повні, як повинні бути. І навіть тоді, коли вони виповнені вщерть, багато християн лишається вдома, не сповняючи найважнішого християнського обов’язку.
З жахом приходиться також дивитись, як багато дітей і молоді занедбує Службу Божу в неділі та свята. Й отці духовні, душпастирі, пригадують вірним мало не кожної неділі, що від вірности зберігання заповіді”день святий святити” залежить у великій мірі благословення в житті. Ця заповідь вимагає так мало, її так легко сповнити, а так щедро обдаровує християнина! Бо чи може бути важніша річ, як супокійна совість і те скріплення віри, надії та любові, яку дає християнинові кожна відправа в церкві? Люди не вміють того добра цінити, коли воно легко приходить.
З незберігання третьої заповіді мусить походити легковаження також інших заповідей. Хто не ходить до церкви, той паде легко у всякий гріх, а може й так далеко відійти від Божої дороги християнського життя, що забуде на все і пригадає собі церкву щойно тоді, коли може бути, не дай, Боже, запізно.
1943 рлистопад, Львів. – Зі спільного пастирського послання Митрополита Андрея та Єпископату Галицької церковної провінції до духовенства та вірних про важливість зберігати Божі заповіді
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень