19 серпня

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ

“І після шести днів узяв Ісус Петра, і Якова, і Йоана, його брата, і повів їх самих на високу гору… І переобразився перед ними” (Мт. 17,1).

Треба сказати, що світло, яким засіяло тіло Ісуса, – це те саме, яким сіяло по воскресению. Тільки по воскресен­ию та слава блаженного тіла була стала, а тепер переми­наюча. Ісус зміняється, тіло Його стає світле. Одіж Його так світло-біла, як жоден білильник не може убілити на сім світі. Це образ Божої благодаті, величної слави, тому є образом наслідку сповіді. Є образом того, що в душі ді­ється по відпущенні гріхів у міру покаяння. Наче у на­ших очах Христос міняє вид. Ми ясніше пізнаємо, види­мо Ісуса Христа. Його образ у нашій душі просвічується. Разом з образом Христа змінюється все те, що до Христа належить, що у нашому житті є з Ним зв’язане. Ісус ішов на молитву на гору. Висока гора – це християнська звершеність. Туди запрошує нас усіх. Кожний має подібне за­прошення до молитви і до звершености бодай в части. Ісус переображується у хвилі, в якій молиться. Це для нас має бути заохотою до правильного принимання терпінь, якого треба до боротьби з пристрастями і витривання в Божій благодаті. Ту заохоту дає надія вічного спасения, благодать Божа, якої образ є Преображення. Дає також молитва, – для того запрошення Ісуса відноситься також молитва, яка має бути середником до витривання в Бо­жій благодаті, можна сказати – одиноким середником. Бо лиш через молитву можна поконувати пристрасті, й то не тільки ті спокуси, що про них сказано: “Сей рід ісходить тільки постом і молитвою“.

Характеристичний, повчаючий для нас примір свя­того Петра, який у якімсь піднесенні духа в екстазі був так захоплений, що висказав психологічно дуже ціка­вий висказ: “Господи, добре нам тут бути“, – і так далі. Дуже високо зайшов Петро, коли про себе забув. Бо Пе­трови мріється про життя спокійне, і тут хотів би вже вікувати, коли противно: гора Тавор, як і всі радості християнського життя, дані на те, щоби приготовувати на Голготу. Доперва по Голготі можна мріяти про відпо­чинок. Петро наче того не зрозумів. Показав, що ще не чужа йому слабість людської природи, головно та, про яку свідчать ті його слова. Тому та помилка святого Пе­тра, яку допустив Ісус, нехай буде для нас також наукою, що хвиля радости духової, яку може Бог нам у сім житті післати, є на те, щоби скріпити й утривалити нашу по­станову боротьби, упокорення, праці й покути, хоч би не знати як високі приходили нам гадки у розважанні й хоч би душа взносилася на крилах гадки до третьо­го неба, як колись святий апостол Павло. Пам’ятаймо, що життя духове полягає на витривалості без кінця, до смерті, при порозі стояти і за митарем повторяти: “Боже, милостив будь мені грішному” (Лк. 18,13).