17 січня

У хвилі, в якій чоловік через Святе Хрещення стає членом Христової Церкви, Христос Спаситель ново­народженій ”..з води і духа” (Йо. З, 5) Своїй дитині при­значує в Божім Царстві частинку Своєї слави і всіх Бо­жих вічних дібр, які купив Своєю смертю. У хрещенню принимає Бог чоловіка за дитину і за наслідника Хрис­тового. Коли ми Божі діти, то певно є і наслідниками. “…що ми діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа” (Рим. 8,16-17).

Се Боже наслідство – спадщина чи батьківщина, яка від Бога належиться Його прибраним дітям-христи- янам, – чекає нас у годині Божого суду, наколи без гріха зійдемо з того світа.

Але вже тут за життя маємо неначе в руках письмо, яке запевнює нам власність сего добра, яке нас чекає. Як у людських установах має кожний урядове людське письмо в доказ власности, так само в сій Божій справі маємо неначе в руках доказ на небесну батьківщину.

Чи знаєте, який то доказ, який документ? Може, хто подумає, що таким документом є метрики та запис у книгу хрещених? Де там! Можна бути охрещеним і мати метрику, а вже не мати жадного права до того, що у хви­лі хрещення стало нашою власностю в небі; можна бути охрещеним і уходити перед людьми за християнина, а не бути Божою дитиною ані Божим наслідником во Христі.

Є інше письмо, рукою Самого Бога живого записане. Ясним, світлим Божим письмом. Письмом, яснішим від сонця на небі й ціннішим від найщирішого золота. А той документ – то письмо, передане нам у хвилі хрещення Самим Богом через святу Церкву, то Божа благодать. Вона в душах християн неначе записана Божою рукою, бо се надприродний дар, який освячує душу і з рук само­го Бога походить.

1913 р., березень-квітень, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа сійба”