На жаль, небагато християн зберігає Божу благодать, одержану у святому Таїнстві Хрещення, у великій хвилині, коли з грішників стали праведними і з дітей Божого гніву – Божими дітьми й наслідниками Христового царства. У праведності небагато витримує аж до смерти. Часто, аж надто часто, християни забувають на те, чим є вони, і, замість бути вірними Божими дітьми, відвертаються від Господа Бога й зневажають Його тяжкими гріхами.
Про тих нещасних людей каже святий апостол Петро: “Ліпше їм було не пізнати дороги праведности, ніж пізнати й відвернутись назад від святої заповіді, котру їм передано. Бо з ними діється по правдивій пословиці: пес повернувся до своєї блювотини, й безрога, умившись, іде в калюжу” (II Пт. 2,21-22).
В наших часах може більше, ніж давно, нещасні грішники наражені на більшу небезпеку, на небезпеку страчення святої віри. Всюди поміж людьми намножилися єретики, диявольські слуги, що “не служать Господеви нашому Ісусови Христови, а свому череву, солодкими словами й гарними бесідами обманюють серця простодушних” (Рим. 16,18). У зв’язку зі своєю блудною та небезпечною наукою, що сама віра спасає без добрих діл християнського життя, вони вчать, що через сам лише гріх невірности тратиться Божу ласку разом зі святою вірою. А свята Церква вчить, що благодать Божу тратиться через кожний тяжкий гріх, через свідоме й добровільне переступлення кожної Божої заповіді, хоч би раз, у речі важній. Тому й смертний гріх називається смертним, бо наносить на душу смерть страчення життя Божої благодаті й початок вічного засудження, хоч ще й можлива для грішника дорога покаяння з Божою благодаттю.
Що кожний смертний гріх спричинює втрату Божої благодаті, це виразна наука святого апостола: “Не обманюйте себе, ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані м’які, ані мужоложники, ані злодії, ані захланні, ані п’яниці, ані клеветники, ані хижаки – не доступлять Божого Царства” (І Кор. 6,9-10). Апостол вичисляє лише деякі гріхи, але Божа Церква учить (а свідомість християнської душі потверджує ту науку), що всі, що допускаються смертного гріха, тратять Божу благодать. Вони могли здержатися від гріха, могли витривати в Божій благодаті, але свідомо й добровільно відвертаються від Божої благодаті; їм байдуже, що “засмучують Святого Духа, котрим запечатані на день відкуплення” (Еф. 4, ЗО); їм рівнодушно, що руйнують “Божий храм, яким вони є самі” (І Кор. 3,18); не розуміють нещасні, що “хто нищить Божий храм, того погубить Бог” (І Кор. 3,17).
Нещасні, засліплені не розуміють, як це “страшно впасти в руки живого Бога” (Євр. 10, 31). Бідні, засліплені не здають собі справи, яке страшне засудження стягають на себе, відвертаючися смертним гріхом від Христової благодаті святого Хрещення.
1935 р., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Християнська праведність”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень