Дам вам одну малу пораду. Коли молитеся вголос усі разом, – бо без того, ще раз повторюю, ледве ваші молитви будуть добрими, – і коли той, що має голос, відчитує молитви з книжки, повторює кожне слово поволі і виразно, вважайте, щоб не лише устами, але цілим серцем молитися. А коли молитви вже відчитані і коли ви зробили вже три рази знак святого хреста, не вставайте відразу. Задержіться ще хвилю, і нехай кожний з вас просить в душі Господа Бога і подумає про те, про що має просити Господа Бога, за що має подякувати, за що перепросити. Хоч би та молитва не тривала більше, як кілька хвиль, принесе кожній душі правдиву користь, а може і не одного врятувати від вічної смерти. Бо якщо людина має тяжкі гріхи, не може зараз висповідатися, то бодай треба конечно, щоб в душі цілим серцем перепросила Бога, щоб пригадала собі страшну Божу кару, яка чекає грішника, і Божий суд, на якім треба буде здати справу з цілого життя, і Боже милосердя, котре готове грішникові кожної хвилі відпустити і найбільші гріхи. Так буде в душі жалувати за гріхи не лиш зі страху перед карою, але і з любові до безконечного милосердя Господа Бога; і хоч не могла б зараз висповідатися. Бог прийме її сердечний жаль і добру волю поправи та постанову висповідатися і верне Свою святу ласку, без котрої, браття, небезпечно на світі жити і страшно умерти. Бо ласка Божа – найперше правдиве життя людини. Хто живе без неї, живе лише тілом, а душею є мертвим. Тож про ту Божу ласку просімо. Живімо так, щоб її не тратити через тяжкі гріхи, а коли хто згрішить, то “ми маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. Він – примирення за гріхи наші” (1 Йо. 2,2).
1911 р., лютого 12, Лаврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “Про молитву”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень