НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА
Представити собі положення блудного сина в тяжкій неділі, що терпів голод, коли пас безроги, – це образ пристрастей, рабства, в яке чоловік попадає через гріх. Гріх у практиці є неволею. Чоловік, що до гріха привик, не має способу, щоби добре жити. Є невільником таким, що та неволя може його щораз то до гірших злочинів змушувати, з яких нема вибавлення. Тут маємо нагоду зробити акт жалю й покори і сказати собі: “Верну до свого батька і скажу йому: я недостойний зватися твоїм сином, зроби мене наймитом у твоїй хаті” (Лк. 15, 18-19). Треба уважати всі гріхи свого життя так, як коли би вони не були відпущені. Не на те, щоби з ним сповідатися, але щоби за них каятися. До смерти мусить чоловік каятися з усіх своїх гріхів, бо ніколи вони не можуть йому подобатися, для нього все є чимось злим.
Навернення наше мусить нам представлятися як щось завсіди будуче. Навіть тоді, коли б нам прийшла та хвиля потрясіння і ми побачили би злобу гріха, то і тоді ледве чи будемо в праві сказати: навернення від гріха вже є за ними. І тоді треба буде уважати навернення за щось перед нами. Бо навернення повне й щире має пояла гати на тім, аби себе узнати за найгіршого, за грішників. І ледве хтось може мати за собою таку хвилю. Мусить безнастанно просити, щоби тої хвилі діждатися. Говоримо щоденно таке слово, котре добре треба під черкнути з особливою увагою: “Прийди, Духу Святий, вселися в нас і очисти нас од всякої скверни”. Треба би червоним олівцем під черкнути це і повторяти ці слова до смерти.
Милосердя Отця Небесного – безконечне. Божа благодать дасть нам нову одежу й радість. Милосердя Боже веде нас до покаяння. Чим ясніше будемо оком віри дивитися на милосердя Боже, тим сильніша буде віра, що нас до покаяння тягне.
1939 р., січня 19-29, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Духовні вправи для духовентства”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень