Пишу це в Страсну середу; це найстрашніший день в цілому році. Страшна Страсна п’ятниця – день Христової смерти, але причиною Христової смерти – Юдина зрада. Христова смерть є нашим відкупленням, нашим спасенням, і тому навіть для найбільших грішників це день, просвічений небесним світлом надходячого празника Христового Воскресення. А зрада Юди пригадує нам, нещасним грішникам, бездонну злобу людства, його безприкладну, непоняту, прямо загадочну невдячу невдячність, пригадує безодню нерозуму, добровільне засліплення людей, що не хотять бачити правди, пригадує нам наще засліплення, нашу безконечну, безстидну слабість, наші пристрасті, нашу злобу, всі наші злочини та Юдину зраду святокрадського Причастя, яке для нас, усіх християн, є бодай можливим упадком.
А однак і Велика середа недалека до світлого поранку Пасхи. І серед найбільшого болю та стиду, як що з гниючого трупа. яким є грішник, може зробити світлового ангела, жителя небес, то гадка Христового Воскресення.
Так є, браття, сестри, діти, – Христос воскрес!
Хоч ми й недостойні, хоч ми нужденні грішники, Христос і для нас воскрес – і ось ще один-два дні, а побачимо на небі ясне сонце. Вірою побачимо воскрешеного Христа і на крилах небесної надії, і більше ніж небесної, бо Божої любові, піднесемося на небо до Христа, Спасителя, до Пречистої Діви; піднесемося до неба, до мети цілого нашого життя, до того добра, що нам ніхто його не відбере, до того добра, при якому наше серце, хоч ще й терпить, але спасається, може, якраз терпіннями. Бо нема іншої дороги о спасення, як терпеливість, витривалість, лагідність, вірність у сповнюванні щоденних обов’язків, і це пересвідчення, що його часом лише надмір болю затирає: від Великої середи недалеко до світлого Христового Воскресіння.
1942 р., квітня 1, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних з побажаннями на Великдень
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень