Горе тим, що зло добром звуть, а добро – злам; що з пітьми роблять світло, а зо світла – пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке – гірким! (Іс 5,20)
Служба народові, служба Вітчині – се служба свята, також Богу віддавана. Щоби до неї зблизитися, треба мати руки чисті, не закривавлені. Вітчина по Богу для чоловіка – річ найсвятіша, а любов Вітчини по Божій любові – чувство найблагородніше, найвисше, найкрасніше.
Горе тим, що беруть лукаве за добре, а добре – за лукаве, що уважають тьму за світло, а світло – за тьму, що уважають гірке за солодке, а солодке – за гірке.
Там, де затерлася границя між добром і злом, з конечности зникає всяка любов поміж людьми, а верх мусить брати самолюбіє, упадає святість родини, там никне всяке почуття якої-небудь поваги, власти, там ослабляється і никне всяке почуття обов’язку, тихне, а з часом завмирає голос совісти, місце благородних, чистих почувань у серці людей занимають низькі, не раз дикі пристрасті. Заникають всі етичні поняття, а ціла просвіта і всякий добробут грузне в багні, бо брак їй того, на чім мусить опиратися кождий правдивий поступ і розвій, брак ладу, закону, моральности. Навіть представити собі не можна поступу в суспільності і в народі, в котрім би забракло розрізнення межи добром і злом. Не було би в нім жадної поваги, ані в суспільності жадного ладу, жадної власти, жадного закону, жадного обов’язку, жадної совісти.
Вручаючи вас любові і милосердю Христовому, просимо Спасителя нашого, щоби дав нашому народови християнським життям та християнською працею дійти до лучшої будучности, до правдивої загальної просвіти, до доброго матеріяльного биту, до моральної сили і здоровля во Христі Ісусі, Спасителі мира.
1908 р., травня 1, Львів. – Зі спільного пастирського послання Митрополита Андрея та Єпископату Галицької церковної провінції до народу
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень