Без сумніву, дбайте, наприклад, про здоровля. Тому правильно запитаю вас, чи часом бодай не непокоїть вас питання, як справа стоїть зі здоровлям душі і як справа стоїть із тим, що буде по смерті? Волієте висказ по найдовшому вашому житті, коли ж бо це найдовше життя може не тривати й року, коли ж бо година смерти зближається до людини так, як злодій, що підкрадається, до рідкостей належить чоловік, що в паро тижнів перед смертю здає собі певну справу, що смерть йде. Така ж психологія нас усіх, що навіть тоді, коли неначе на лиці нам записана недалека смерть, коли всі передбачають, що не потягнемо далеко, то ще робимо собі надії, які просто спираються виключно на уяві. Чи ж у такому положенні не треба бодай чогось із того, чим для тіла є діагноз лікаря? Чи ж варта, чи ж можна бути на ту справу таким байдужим, щоб ніколи не запитати: а що дальше, що там, за тими дверми, за тою заслоною? Рік по розі минає, і вже минуло, може, багато літ, а перед вами, може, й року нема, чи ж не пора й у цій справі лад зробити?
Так, усім нам треба покаятися. І Боже слова, об’явлену Богом науку, яку Церква подає нам до вірування, розуміємо в міру того, як працюємо над тим покаянням. Тому для всіх християн треба такої проповіді, якою була і проповідь святого Йоана, і і проповідь Христа, – проповіді, що зачинаються словами: “Покайтеся”! Настав час, збижається Боже царство, покинбте гріхи, цілим серцем наверніться до Бога!
Коли згадаємо про тих з-поміж вас, дорогі браття і сестри, що жиють у смертному грісі в цьому році, то ще більше, ніж давніше, болить мене серце за них, оскільки частіше буває в часі війни, що душа мусить нагло, без приготування ставати перед Божий суд. Болить мене серце і тому, що боюсь, чи цього року нема більше поміж вами таких нещасних людей, що тяжко згрішили, а ще не двигнулися з упадку та не очистили душі щирим жалем і доброю сповіддю. А може й бути, що для многих з-поміж тих грішників оця моя проповідь – то вже остання проповідь покаяння в їх житті! І я сам себе питаю, чи це моє слово не є останньою проповіддю, яку їм голошу… Отже, й тому саме, що це справа так дуже важна і для вас, і для мене, прошу Всевишнього Бога, щоб дав моному слову силу переконання і порушити совість всіх тих, до яких воно йде. Нехай Всевишній Бог змилосердиться на д тими, що почують це моє Слово Послання, і наді мною, недостойним проповідником Євангеліє.
1943 р., Митарева седмиця, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея “Поклик до покаяння”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень