Свята справа з’єднання Церков – це справа, про яку Христос Спаситель так дбав, що перед Своєю смертю поручав її Отцеви Небесному як першу і найважливішу справу в архієрейській Своїй молитві, висказаній, мабуть, після принесення Христової Жертви, себто після встановлення Пресвятої Євхаристії, висказання обрядової форми, якою приносив Всевишньому жертву цілого Свого життя і хресної смерти. Споминаючи ту жертву, Христос так молився “І за них Я посвячую самого Себе, щоб і вони були посвячені правді. І не про цих тільки молю, але й про тих, що задля їхнього слова увірують у Мене, щоб усі були в Нас, щоб світ вірив, що Ти Мене післав, а Я славу, котру Ти дав Мені, Я дав їм, щоб були вони одно, як і Ми – одно ”(Йо. 17, 20-23).
Єдність людей між собою, єдність Церкви і єдність Церков – це дар із неба, про який Христос молився, виходячи на муку. Це дар, який і нам треба випрошувати молитвами цілого життя, тому більше від усякої іншої праці треба нам молитвами випрошувати з неба розв’язку тієї справи. Христос через ціле життя приносив Себе на жертву Небесному Отцеви і безнастанно, споминаючи про ту ж молитву, споминав про головну мету тієї жертви. Казав: “Свою душу кладу на вівці…” – і зараз додавав: “Інші вівці маю, що не є з тієї вівчарні, і тих треба Мені привести, і слухатимуть мого голосу, і буде одне стадо і один пастир”(Йо. 10, 16).
І нам треба “класти душу за братів…”(1 Йо. 3, 16), і нам треба Христу привести ті вівці, що не є з “цієї вівчарні”, але щоб це сповнити, треба в першому ряді поступити так, як Христос казав апостолам, коли, дивлячись на юрби втомлені й опущені, як ті вівці, що не мають пастиря, казав: “Жниво вправді велике, та робітників мало…”, але апостолам поручив перед усякою працею: “Моліть, отже, Господаря жнива, щоб вислав робітників на Своє жниво” (Мт. 9, 38)
[1940-1941 рр.], Львів. – Із декрету Митрополита Андрея “Праця над з’єднанням Церков”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень