Щонеділі і свята всі українські громади в цілім краю, зібрані в церкві на спільну молитву, одним голосом визнають Христа, признаються до Його науки і до Його Церкви. Повторяють: “Вірую во єдиного Бога Отця, і во Ісуса Христа, Сина Божого единородного, і во Духа Святого Господа животворящого, і во єдину Святую соборную апостольську Церкву“.
Тим торжественним актом стверджують українці, що для них віра в Ісуса Христа не є лише мірою приватного життя, внутрішньою справою сумління, але є заразом і нормою суспільного життя, що український нарід хоче бути, є і завжди буде суспільністю християнською, вірною принципам Католицької Церкви.
Кожна праця, оперта на тих основах, хоч би й різнилася в інших поняттях, буде завжди для народу корисна і тривала, буде будувати і розвивати те добро, що вже є, а не нищити його; буде усувати те, що основне зле, і тим способом устереже нас від занепаду. Як на цілому світі наука Ісуса Христа лагодить борбу різних народностей і стереже людей від братньої війни й від ненависти, яка більше шкодить тим, що ненавидять, ніж тим, що зненавиджені, – так само і у взаємних відношеннях поодиноких частей суспільних верств одна і та сама віра католицька, одні і ті самі принципи етичні не можуть не причинитися в великій мірі до устереження людей від партійного шовінізму. Тож і всякі ріжниці, що находяться поміж нами в поняттях і принципах – чи то народних, чи політичних, – перестануть нас провадити до борби і заміняться на ему- ляцію і суперництво, що буде кожного заохочувати до якнайінтенсивнішої праці, але не доведе до цілковитого роздору, бо не буде ділити людей, що в основних принципах віри ідуть за одною і тою самою провідною гадкою Христової любові, Батьківщини і Христової акції для тих, які найбільше потребують помочі і двигнення.
Хто лише добре застановився над світлою дорогою правди і добра, якою католицька віра єднає людей і веде одиниці до спасения, народи і суспільності до щастя, той мусить признати конечність, щоб усі люди доброї волі скупилися під прапором Христа і спільними силами в християнському дусі взялися до праці для піднесення тих, що потребують помочі і двигнення, для твердження і збереження того, що здорове і добре, а усунення всього, що небезпечне і шкідливе.
1909 р., січня 27 – травня 9, Відень. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до української інтелігенції
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень