13 грудня

СВ. АП. АНДРЕЯ ПЕРВОЗВАННОГО

З нагоди святого Андрея в році 1942 багато зичли­вих мені людей переслало мені свої побажання. Я рад би кожному зокрема щиро подякувати і взаїмно переслати кожному на Коляду слова щирого привіту. Не маючи спромоги цього зробити, пересвідчений, що письмен­ною відповіддю на листа чи телеграму не сплачується довгу вдячности за щире серце, за зичливість, молитви хоч би щирі слова побажання, – я мушу цим письмом усім подякувати за їх християнську любов.

Це гнівайтеся, дорогі, що мушу улегшити собі працю страти, а може, з хісном для підписаних, бо чим менше можу сплачувати довг вдячности зовнішньою фор­мальністю листовної відповіді, тим більше почуваю себе зобов’язаним за всіх до молитов, за тих дорогих моєму серцю, що пам’ятали про мене, хоч, може, й не писали. Сер­цем звертаюся до всіх, що, вивезені більшовиками, може, Й на далекім Сибірі, серед тяжких обставин терплять і тужать за своїми. Серцем звертаюся до молодих, що їх на­сильно забрали до Червоної армії, і до старих, що вдома лишились і плачуть за своїми; до тих, що беруть участь у боях з одного чи другого боку; до тих, що мучаться в та­борах полонених; до тих, що з нашого краю виселені до Бесарабії або румунської частини полудневої України; до тих, що на роботах далеко на Заході чи в боях далеко на Сході; до тих, що їх недуга тримає у шпиталях, і до тих, що позбавлені свободи. Вкінці й до всіх українців по містах, містечках і селах Галичини, Буковини і далекої України, а особливішим способом до всіх, що терплять, що в смутку і непевності живуть з дня на день, очікуючи від Всевиш­нього помочі, до всіх, з якими Бог злучив мене зв’язями крові, любові, душпастирської праці, сусідства чи спільної долі, а передовсім до тих, що супроти них маю сповняти важкий обов’язок душпастирської любові і праці.

1942 р., кінець грудня, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Анд рея до духовенства і вірних з подякою за привітання на День святого Андрея