Чи чужинців, іновірців і ворогів теж любити?
“А чи людина ця чужа для вас?” – спитаю.
“А так! – скаже дехто з вас. – Чужа!“
Та ні, брате, не чужа вона! То ж ріднісінький твій брат! То теж син убогих батьків, то теж людина одної з тобою крові!
А до того, то брат твій у Христі! І тому маєш його любити, як брата…
А хоча б ця людина і не була християнином, то таки вона тобі братом!
Хоча б навіть і ворогом була, то все-таки Христос її любить і хоче її спасения. Поглянь тільки на неї християнським оком, оком віри, а зрозумієш, як маєш її любити! І тоді по-християнськи бажатимеш для неї справжнього добра.
Кажеш, що вона скривдила тебе?
То можеш упімнутися за свою кривду навіть і перед судом, якщо цього конечно було б треба…
Кажеш, що настає на твоє добро?
Можеш свого боронити, одначе так, щоб заховати супроти неї любов. Тому не смієш їй бажати зла, не смієш живити в серці злости і завзятости, не смієш клясти- проклинати!
Браття, браття! Заклинаю вас Богом живим: закиньте всякі прокльони та всяку злобу! Не кленіть, а благословіть!
Дітоньки, любіться, ? так, як Христос вас любить!
1901 р., січня 4, Станіславів, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних “Найбільша Заповідь”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень