Добрий християнин, сповняючи буденні праці, коли це робить з любові ближнього та з любові Бога, може мати перед Богом заслугу молитви чи навіть Найсвятішого Причастя. Тому, дорогі, преважна це справа – уміти так по-християнськи для Бога і ближніх працювати, щоби ми сповняли той приказ святого апостола Павла: “Чи їсте, чи п’єте, чи що іншого робите, все на славу Божу робіть” (1 Кор. 10,31)Яке то святе, велике те наше християнське життя, що в ньому можемо марними і дрібними працями угодити Всевишньому Богови, себто зробити щось, що Боготи миле, за що Бог дає нагороду, що Бог похваляє, за що прославляє! Які ми, християни, щасливі, що маємо ясну і виразну дорогу до того, що найкраще і найліпше в житті, себто до того, що Богу миле! Тому, думаю, що навіть тоді* коли не даю ніякої ради у господарському житті, радою своєю, або радше радою Євангелія, яке вам передаю, зможу бодай вчасті устерегти вас перед небезпекою занедбання тої праці, яка, може, покажеться конечно потрібною, тої праці, що без неї, може, прийдуть на вас дуже прикрі і тяжкі хвилі. Я певний, коли підете за моєю радою, Бог устереже вас від такого занедбання, що може вам і цілому народові принести велику страту.
Збираю усе те, що я сказав, у слово великого апостола: “Що-небудь робите, робіть з серця, як Господеви, а не людям, знаючи, що від Господа приймете нагороду… наслідства” (Кол. 3,23).
1940 р., березень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних “Про небезпеку занедбання потрібної праці”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень